Одного разу йшов по дорозі старий мудрий чоловік, розглядав
природу і милувався весняними яскравими фарбами. Тут він побачив чоловіка, який
ніс на плечах неймовірно великий тягар. Було помітно, як у нього від такої
тяжкості підкошуються ноги.
– Чому ти прирікаєш себе на такий тяжкий труд і страждання? –
Запитав старець.
– Я страждаю для того, щоб мої онуки і діти були щасливими, –
відповів бідолаха. – Мій прадід прирікав себе на тяжку працю заради діда, дід –
заради батька, батько – заради мене, а я буду страждати заради щастя моїх
дітей.
– А хтось у вашій родині був щасливим? – Поцікавився мудрий
співрозмовник.
– Поки ще ні, але діти й онуки точно стануть щасливими! –
Мрійливо промовив чоловік.
– На жаль, неписьменний не може навчити читати, а кріт ніколи не
виховає орла! – Зітхнув старий мудрий чоловік. – Спершу потрібно навчитися
самому бути щасливим, тільки тоді ти зможеш навчити щастю дітей. Це і буде твій
найцінніший подарунок.
Немає коментарів:
Дописати коментар